·
Партріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка
проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить
людина, яка формується.
В.
О. Сухомлинський
Ураховуючи суспільно-політичну ситуацію, що склалася в
Україні, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління
почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни,
активної громадянськоїдіяльності. Діти мають безпосередній зв'язок з тим, що
відбувається в країні: їхні батьки мобілізовані й застосовують зброю, працюють
волонтерами, беруть участь у громадських акціях.
Варто надавати дітям чіткі й
зрозумілі пояснення, не давати нездійсненних обіцянок, а головне утримуватися
від коментарів, спрямованих на підривання національної безпеки чи руйнацію
національної єдності в державі. Натомість потрібно розповідати учням, що
держава і громадянське суспільство роблять усе можливе для відновлення миру та
порядку в країні, відбиття зовнішньої агресії проти України, що лише в
національній єдності та національній гідності наша сила й незламність.
Навчальний заклад має стати для кожної дитини
осередком становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано
розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну
державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єднанню українського
народу та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.Саме таку
роботу з перших днів АТО проводив
педколектив школи спільно з батьківським та учнівським комітетом. Для підтримки
бойового духу наших хлопців в зоні АТО
ми ділились як продуктами, одягом,буржуйками,бідонами,писали листи,в малюнках
передавали тепло своїх сердець. І робили це не один і два рази. Налагодили
звязок з волонтерами Савчуком Миколою,Бараном Іваном,які адресно передавали
гостинці нашим захисникам.
Патріотизм (від латинського patria – країна, вітчизна,
батьківщина) – це любов і відданість Батьківщині, прагнення своїми діями
служити її інтересам. Історичне джерело патріотизму – це формування зв’язків з
рідною землею, рідною мовою, народними традиціями, звичаями та культурою.
Філософи й політологи визначають патріотизм як
суспільний і моральний принцип, який характеризує ставлення людей до своєї
країни та виявляється в певному способі дій і складному комплексі суспільних
почуттів, що узагальнено називається любов'ю до Батьківщини. Це одне з
найглибших почуттів, що закріплювалося століттями й тисячоліттями розвитку
відокремлених етносів. Це соціально-політичне явище, якому притаманні природні
витоки, власна внутрішня структура, що в процесі суспільного розвитку
наповнювалася різним соціальним, національним і класовим змістом.
Визначальною рисою українського патріотизму є його
дієвість, що спроможна перетворювати почуття в конкретні справи та вчинки на
користь держави. Справжній патріот має активну життєву позицію, своїми справами
та способом життя сприяє якісним змінам ситуації в країні на краще.
Національно-патріотичне виховання формується на
прикладах історії становлення Української державності, українського козацтва,
героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури
і спорту. Виховання правової культури, поваги до Конституції
України, Законів України, державної символіки – Герба, прапора, Гімну України
та історичних святинь.
Перед освітньою установою ставиться завдання
підготовки відповідального громадянина, здатного самостійно оцінювати те, що
відбувається і будувати свою діяльність відповідно до інтересів
Головною метою національного виховання на сучасному
етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатої духовної
культури народу, його національної ментальності, спорідненості світогляду і на
цій основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають
національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну,
правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних
здібностей і талантів.
Найважливішою громадською рисою є сформованість
національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, готовності
до праці в ім'я України. Виховання національної самосвідомості передбачає
усвідомлення молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови,
території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної
державності, патріотизм, що сприяє утвердженню власної національної гідності,
внутрішньої свободи, гордості за свою землю. Національна ідея має бути не
просто атрибутом національної свідомості, суто духовним феноменом, а поштовхом
до практичних справ, як було у кращих синів і дочок нашого народу споконвіку.
Національне виховання найбільш відповідає потребам
відродження України. Воно однаково стосується як українця, так і представників
інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховного
процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для
пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування власної
національної гідності. І через пізнання власної історико-культурної спадщини
допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кожного з них з українською
нацією, її державою, переконатися, що саме українська незалежна, суверенна
держава охороняє національні права всіх її громадян.
Значну роль у вихованні національно-патріотичних
почуттів відіграє краєзнавство. Саме краєзнавство покликане любити і знати свій край, своє місто, в якому живеш,
свій дім, свою рідну школу, свою вулицю, свою сім'ю - це і є прояв патріотизму
і громадянськості. В школі краєзнавству приділяється
належна увага. Вивчено і зібрано краєзнавчі матеріали про історію
школи,села,району. Зібрані матеріали
оформлено в папки "Історія школи", "Душа летить до рідних мість", "Історія села
Березна Воля". Тут і підтверджуючі матеріали з архівів Мінська, Києва, Петербурга, Москви, спогади
старожилів, випускників школи. Краєзнавство здатне формувати культуру
міжнаціональних відносин, виховувати терпимість і повагу до історії, традицій,
культури, мови націй і народностей, що проживають в рамках або за межами своїх національно-територіальних
утворень.
Вивчення малої батьківщини грає і консолідуючу роль.
Край - це не тільки географічна освіта. Це те спільне, що об'єднує людей різних
національностей в єдину територіальну спільноту, робить його жителів
представниками єдиного округу - городянами, односельцями.
«Не думайте, що Ваша країна може зробити для
Вас, думайте, що Ви можете зробити для вашої країни» Джон Кенеді.
Героїко-патріотичне виховання – формування готовності
до подвигу в ім’я Батьківщини, маючи на увазі подвиг миттєвості, пориву, та
подвиг повсякденної праці, орієнтоване на знаменні історичні дати, виховання
гордості за діяння героїчних предків. Нам є чим пишатися, є про що розповідати
дітям. Випускники школи Любчик Олександр Іванович, Марчук Іван Васильович - офіцери Збройних Сил України, гідно виконують обовязки в зоні АТО. Школа пишається
учасниками АТО: Остимчуком Сергієм Васильовичем, Гудьком Сергієм Васильовичем, Любчиком Петром Григоровичем.
«Закон захищає
і оберігає передусім тебе, твою сім'ю, твоє щастя, майбутнє твоїх дітей» (В.
Сухомлинський).
Важливе завдання сьогоднішньої освіти – підготовка
учнів до життя в демократичному суспільстві, виховання свідомих компетентних
громадян української держави. Це складний і багатоаспектний процес, що вимагає системного
залучення політичних, науково-практичних освітніх і виховних зусиль. Підготовка
учнів до життя в демократичному суспільстві є одним із важливих завдань
сьогоднішньої освіти.
Посилення патріотичного виховання нерозривно пов’язане
з трансформацією правової культури, правової та громадянської свідомості.
У Конвенції ООН про права дитини зазначено, що дитина
має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві й вихована в
дусі ідеалів, проголошених у Статуті ООН, особливо в дусі миру, гідності,
терпимості, свободи, рівності та солідарності.
Ці завдання можуть бути вирішені завдяки створенню в
навчальному закладі системи соціально-педагогічної роботи, спрямованої на підготовку дитини до
життя в суспільстві. Учні повинні знати свої права та обов’язки. У них
необхідно сформувати здатність опиратися зовнішнім негативним впливам, уміння
встановлювати й підтримувати контакти з різними людьми, виховати самостійність
у розвя’занні проблем.
Сьогодні
Україна проживає один із найсуворіших періодів становлення та розвитку.
Відбувається випробовування народу на стійкість, мужність, порядність. Саме в
такі періоди загартовується сила і дух нації, викристалізовуються її
цінності, торується нелегкий шлях до суверенності. На жаль, людина не
народжується з почуттям самоусвідомлення себе громадянином і патріотом власної
держави. Вона повинна пройти складний шлях розвитку, набути досвіду,
стати носієм ціннісних пріоритетів. Без тісної співпраці школи,батьків
,громадськості досягти цієї мети неможливо. Школа – це відтворення суспільних
та освітніх змін, унікальний соціальний інститут, через який проходить
абсолютно кожен, тому складно недооцінити її роль у процесі
національно-патріотичного виховання підростаючого покоління. За сучасних умов
національне виховання дітей і молоді набуло гостроти і особливої актуальності.
Свідченням цього є низка нормативно-правових документів:
• Проект
Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді (травень 2015 р.)
•
Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 "Про День Гідності та
Свободи";
•
Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 "Про День Соборності
України";
•
Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 "Про День захисника
України";
•
Указ Президента України від 24.09.2014 № 744 "Про невідкладні заходи щодо
захисту України та зміцнення її обороноздатності";
•
наказ Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232 "Про
затвердження плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання
дітей та учнівської молоді";
Міністерства
освіти і науки України від 25.07.2014 № 1/9-376 "Методичні рекомендації з
питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2014/2015
навчальному році".
Концепція національно-патріотичного
виховання дітей та молоді
Опрацювавши їх, розуміємо, що основні завдання освіти на шляху до
розбудови національної школи й виховання полягають у національній спрямованості
змісту освіти, відродженні національних виховних традицій, створенні усіма
суб’єктами освітнього простору умов для формування у дитини національного
самоусвідомлення.
Для
реалізації вищезазначених позицій слід розуміти зміст понять та термінів з
проблем національно-патріотичного виховання, ключовими з яких є: «національне
виховання», «нація та національна ідея», «дух нації», «патріотизм, види
патріотизму», «патріотичне виховання як основна складова національного
виховання», «український національний ідеал».
Омелян
Вишневський зазначає, що «в основі будь-якого народу міститься природна
потреба у самозбереженні, самовдосконаленні, самоствердженні шляхом розбудови
власної держави. Через це будь-яке виховання завжди має бути
національним». Він наголошує, що «національне виховання – це участь дитини в
духовному, культурному та господарському розвитку свого народу, в творенні
культурних вартостей». Вченний вказує на певну двозначність терміну
«національне» і пояснює його як:
- національне
виховання тотожне поняттю українське виховання, воно випливає з основ держави
та її розвитку; стосується усіх громадян, незалежно від їх етнічної належності,
ставить до всіх однакові вимоги; піднімається над вузько-ідеологічним
світоглядом.
Стрижнем
національного виховання є патріотизм. О. Вишневький виділяє три
різновидності патріотизму: етнічний, територіальний та державницький.
Етнічний
патріотизм є вродженим, повноцінно розвивається, якщо дитина зростає у
національно свідомій українській сім’ї та виховується в українських
закладах освіти, при цьому відбувається етап раннього етнічно-територіального
самоусвідомлення.
Територіальний
патріотизм грунтується на любові до рідного місця на землі, до місцевості,
ланшафту, клімату, місця, де людина народилася. Розвивається з раннього
дитинства разом із розвитком свідомості, заснований на перших дитячих
переживаннях, захопленнях.
Провідна роль
належить родині, дошкільним та позашкільним закладам, а також школі, де
головним чинником є мова, географія, історія.
Державницький
патріотизм – це розвиток у дітей державницького світогляду і державницького
почуття – вищого патріотизму, який ґрунтується на державній ідеології і
пов’язаний з поняттям громадянськості.
Державна
політика формування людини майбутнього, яка своєю діяльністю буде здатна
примножувати інтелектуальний та духовний потенціал нації, реалізується завдяки
діяльності вчителя, роль якого при цьому важко переоцінити.
Саме вчитель виступає
носієм освітніх і суспільних змін.
"Ніхто в Європі не чекає України, котра не має обличчя, котра не має мови, стилю. Про що ми будемо говорити їм – про наш Чорнобиль?" (Є. Сверстюк).
Немає коментарів:
Дописати коментар